Враження від паломництва до Києва на 1000-річний ювілей рівноапостольного великого князя Володимира

Анотація. Поїздка до Києва на 27-28 липня 2015 р., 1000 років від дня припинення св. князя Володимира, Хрестителя Русі. Розповідь та фотоматеріали. Києво-Печерська Лавра, чудотворні ікони Божої Матері

1. Відправлення із Дніпропетровська

Незадовго до подій, що описуються, нам пощастило записатися в паломницьку поїздку до Києва на 1000-річний ювілей св. князя Володимира, Хрестителя Русі. Це настільки надихнуло нас із Людмилою, що ми одразу отримали подарунки: піднятий настрій до самого дня від’їзду та вирішення питання з відпустками на роботі у дружини та в мене. Люда давно вже мене просила організувати нашу подорож до Києво-Печерської Лаври, і я сам дуже хотів, але життєві обставини перешкоджали. І раптом все саме склалося!

Увечері в неділю 26 липня ми сіли до автобусів, і близько 22-00 стартували з нашого рідного Дніпропетровська. Керівником групи був молодий священик із сім’єю. Серед паломників були дорослі з дітьми від 10 років та старші. Ми ознайомились із програмою паломництва, а перед сном взяли участь у молитовному правилі: молитви на сон майбутнім. За вечір встигли поспілкуватися з учасниками нашої спільної подорожі.

2. Київ, 27 липня. Хресний хід

Ніч у дорозі минула спокійно. Дрімали, сидячи у кріслах автобуса. Вранці були біля Києво-Печерської Лаври. Поки під’їжджали до Києва та заїжджали до самого міста, на нас встигла обрушитися наполеглива політична реклама майбутніх місцевих виборів.

Старий золотоголовий Київ завжди мене вражав. Яка велика кількість церков! Красиві архітектурні форми. Історичні місця…

Однак гірко від усвідомлення, що тут зовсім недавно було криваве протистояння. Вдень нам довелося побачити ті місця центру міста, де загинули жертви подій на Майдані. Кладовки загиблих встановлені то в одному місці, то в іншому… Але це лише верхня частина айсберга. Протистояння зростало в душах людей. І не один рік, і навіть не одне десятиліття. Золотоголові церкви Києва всі прикрашені хрестами, і всередині кожної з них говорять про Христа, але не всі вони є членами Тіла Христового. А що тоді говорити про різні релігійні організації, рекламними плакатами яких рясніє Київ? Протистояння і розкол починаються в душі людини, а лише потім ведуть до фізичного насильства і до пролиття крові. Фізичний занепад держави починається із занепаду духовного.

Близько 12:00 ми були на Володимирській гірці біля монумента святому рівноапостольному князю Володимиру. Потрапили під дощ. Але це краще, ніж прогнозована на той день спека. Поки чекали, хтось із націоналістів почав скандувати: «Слава Україні!». Але замість очікуваного у відповідь прозвучало: Богу Слава! Після кількох безуспішних спроб підмінити вічні цінності земними пріоритетами, витіснити християнський настрій душі націоналістичними настроями, після таких невдалих спроб націоналісти затихли… Бо паломники твердо відповідали: Богу Слава!

Дочекалися 14-00, коли прибуло священноначальство нашої Української Православної Церкви та керівництво країни та всі гості, і розпочався молебень. Приблизно через 40 хвилин ми з піснеспівами рушили в хресну ходу. Пронесли святині – 8 чудотворних Богородичних ікон. Виходили від місця проведення молебню дуже довго, бо вихід був вузький, а нас таких – паломників, учасників молебню – було не менше ніж 20 тисяч, а за деякими відомостями – не менше ніж 30 тисяч! Люди співали Богородичні піснеспіви.

Іти було все-таки легше, ніж стояти. Божа благодать діяла незримо. Жодних серйозних прикрощів не сталося. Щоправда, треба визнати, що міліцейське оточення було досить потужним, а патрулі від спецслужб угадувалися то тут, то там. Але все це – лише зримі правоохоронці, незримий страж – благодать Цариці Небесної та Того, Хто народився від Неї. І ми розуміли це…

Ось несамовито заволала нещасна біснувата. Всі хто були поряд з нею, одразу перехрестилися і заспівали голосніше за Богородичні піснеспіви. «Отже, недаремно ми молилися, Бог прийняв наші молитви», говорили віруючі. І точно: ворог усередині біснуватої кричав від нестерпної для нього благодаті Божої… Біснувату підтримували за руки, а вона, багатостраждальна, то замовкла і йшла разом з нами, то раптом знову надривалася моторошним винням… не своїм голосом, але голосом ворога, який мучив її . Незабаром, проте, рух хресної ходи розвів нас з нещасною, і ми вже не чули цих страждань…

Але ми вийшли на широкі вулиці Києва. Співи не замовкали. Кияни дивувалися такій кількості паломників: чоловіків, жінок, сімей з дітьми, старих… Кияни дивилися зі здивуванням та знімали на камери, фотографували, дзвонили друзям та ділилися своїми враженнями від нашої хресної ходи. Ніколи ще не було такого численного ходу на свято Хрещення Русі та пам’яті князя Володимира! 1000 років християнської цивілізації на нашій землі, землях східних слов’ян! Що таке термін одного людського життя, порівняно з періодом християнської цивілізації? Є над чим замислитись і простій людині та політику…

Близько 17:00 ми були біля стін Києво-Печерської Лаври. Тут закінчився хресний хід. Було трохи часу перепочити. Але незабаром розпочалася вечірня служба перед Успенським собором Лаври. До чудотворних ікон Божої Матері вишикувалася величезна черга. Ми з Людмилою спробували того ж вечора прикластися до ікон, але не вийшло. Забагато охочих було. Деякі люди перепитували один одного: «А де можна до зцілюючої ікони прикластися?» Це були ті з віруючих, які тільки приходили до віри. Багато ж смиренно чекали, коли підійде їхня черга прикластися до святинь. Були й такі, хто штовхався, хотів бути і тут першим.

Загальний настрій був піднятим. Ми з Людою не дуже засмутилися, що не потрапили ввечері до ікон Богородиці. Нам ще вранці пощастило потрапити до Далеких печер Києво-Печерської Лаври та прикластися до мощей святих. Вже цього надлишку благодаті нам обом вистачило на перший день паломництва.
Ночувати нашій групі довелося в одному скромному храмі Києва, у церкві святителя Петра Могили на матрацах та дошках на підлозі, а іншим – у автобусі.

До речі, забув сказати, що ще вранці ми приклали пам’ятний монумент святителя Петра Могили на території Лаври. І тоді ми приклалися до хреста на могилці блаженного митрополита Володимира (Сабодана), де священик помазав нас олією з лампадки на могилці митрополита. Я тоді поділився вголос думкою, що незабаром розпочнеться шанування митрополита Володимира (2014 р.), як нового нашого святого…

3. Київ, 28 липня. Закінчення поїздки

Наступного дня близько 7-30 ми вже були у Києво-Печерській Лаврі. Але цього разу нам не вдалося потрапити до чудотворних ікон Божої Матері, бо черга до них стояла всю ніч. О 9-00 розпочалася Божественна літургія перед знаменитим Успенським собором Лаври.

Розкажу поки що про чудотворні ікони. До Києва прибуло вісім ікон Божої Матері, і всі вони прибули з різних регіонів України, що можна вважати свідченням молитовного єднання українського народу. Зі сходу країни – «Святогірська» ікона; з центру – «Охтирська» ікона; із заходу країни – “Почаївська” ікона; з півдня країни – «Троеручиця-Бердянська» та «Касперівська»; з інших місць України – «Зимненська», «Піщанська» та «Призри на смиренність». Ось, наприклад, «Касперівська» ікона Богородиці. Наприкінці XVI століття її було принесено одним сербом до Херсонської губернії на територію нинішньої України, а 1809 р. – дісталася поміщиці Касперової. Маючи багато прикрощів, Касперова довго вночі молилася перед цією іконою, і в 1840 р. сильно потемніла ікона, на якій важко було розрізнити зображення, раптом оновилася, і лики Богородиці і Немовля просвітилися. Незабаром стали відбуватися чудові зцілення хворих, що моляться перед іконою, та інші чудотворення. У 1852 р. жителі Херсона отримали дозвіл здійснювати щорічно хресну ходу з чудотворною іконою. Під час Кримської війни 1854-56 рр. відбувався хресний хід із чудотворною іконою в Одесі, яку тримав в облозі британський флот, і місто залишилося неушкодженим. 1 жовтня 1855 свт. Інокентій Херсонський звершив молебень на Соборній площі та осінив місто Одесу іконою. Наступного дня ворожий флот без видимих ​​причин пішов. Це було сприйнято як знак особливого заступництва Божої Матері.

Розповім про «Почаївську» ікону. Приблизно 1340 р. на горі Почаївській, поблизу містечка Почаєва (нині Тернопільська обл. України) відбулася чудова подія. Двом ченцям, які жили в печері на горі, і пастухам було вночі видіння в вогненному стовпі Божої Матері, що стояла на камені. Там же Богородиця залишила втиснутий у камінь відбиток правої стопи своєї, з якого (відбитка) і дотепер витікає цілюща вода. З того часу Почаївська гора стала місцем паломництва, селищем Божої слави.

А в 1595 р. Константинопольський митрополит Неофіт на подяку за надану йому гостинність поміщицею Ганною Гойською благословив її іконою Богородиці. Цю ікону митрополит привіз із Константинополя. Незабаром від ікони почалися чудеса, і Ганна Гойська з благоговінням почала теплити незгасну лампаду перед іконою. Але коли сліпонароджений брат поміщиці – Пилип Козинський – після гарячої молитви перед іконою раптом прозрів, то страх Божий змусив Гойську віддати ікону в Почаївську обитель. Урочисте перенесення ікони «Почаївської» під час зчислення численного народу відбулося 1597 р., і дотепер ікона перебуває у Свято-Успенській Почаївській Лаврі. З того часу багато чудес походить від цієї ікони. Але особливо чудове порятунок Почаївської обителі від турецької облоги в 1675 р. Турки вже приступили до монастирських стін, а ченці всю ніч молилися і співали акафіст перед чудотворною іконою. І ось, коли виголосили «Вбраній Воєводі переможна», раптом Пресвята Богородиця з’явилася у світлому одязі, оточена ангелами з оголеними мечами… На турків напав раптовий страх, і вони втекли в паніці.

У свій час Почаївською обителью заволоділи уніати, і в 1770 р. засновано спеціальну комісію для розслідування переказів про чудеса від «Почаївської» ікони. З’ясувалося, що чудеса та зцілення відбувалися не лише серед православних та уніатів, а й серед католиків та євреїв, які після цього приймали хрещення. У 1831 р. після повернення Почаївської обителі православним, монастир найменований Почаївською Лаврою.

Настав час повернути розповідь до Києво-Печерської Лаври, де перед найкрасивішим Успенським собором тривала Божественна літургія. Люди молилися. Багато хто терпляче чекав своєї черги прикластися до чудотворних ікон, повільно переміщаючись у бік собору. Місця для ухвалення сповіді були відведені прямо на площі. І каючі окремими чергами-ручками рухалися до священиків, що приймали сповідь. І таким чином жило та дихало все це море православного віруючого народу. Але були серед нас і чужі нам – лукаві царябожники, прийнявши напівзлиденний вигляд, з іконами страстотерпців царя та царської родини, активно розповсюджували свої листівки, бентеживши і спокушаючи віруючих. Деякі православні жінки сліпо цілували дерев’яний хрест на грудях царярів, начебто вони єреї.

Але ось почався дощ, і люди почали ховатися під парасольки та дощовики. А ми з Людою, через брак цих, вирішили сховатися від дощу в якомусь храмі зі службою. І тут Пресвята Богородиця зробила нам ще один подарунок. Ми потрапили до Хрестовоздвиженського храму, де над царською брамою знаходиться список найдавнішої чудотворної ікони «Успіння Божої Матері». Потрібно сказати, що Києво-Печерську Лавру названо Успенською (як і Почаївську Лавру). Ікона «Успіння Божої Матері» є однією з найшанованіших ікон, і – найдавніша шанована на всій православній Русі. Вона була принесена в 1085 р. з Константинополя як запорука благодатного і повсякчасного представництва Божої Матері нашої Церкви, причому принесена чотирма грецькими архітекторами, які були чудово послані самою Богородицею до Києва творити Києво-Печерський Успенський храм (нинішній). Нині в Хрестовоздвиженському храмі знаходиться список (виготовлений у XIX столітті) цієї чудотворної ікони, також шанований. Список з ікони, як і сама стародавня ікона, вставлений у круглий позолочений кіот. До ікони «Успіння Божої Матері» нам і довелося прикластися після літургії, коли ікону опустили на ременях для віруючих. А ось докладна розповідь про ікону «Успіння…» — це тема окремої статті.

Так. Забув сказати, що цього ранку, ще до початку літургії ми побували в Ближніх печерах Лаври і приклалися до мощей святих. Людмила цього дня виразно відчула тонкі пахощі, що йдуть від мощів. Коли ми зі свічками наближалися до мощів, я тихенько називав ім’я святителя чи преподобного, чиє святе тіло спочивало у раку. Тут були постники, сповідники, мученики, цілющі, просфорники… Ми відчули все багатство духовного подвигу та святості, якими відзначені києво-печерські отці, та вся наша Українська Православна Церква.

Якби всі православні перебували у єдності з нашою Церквою, зі світовим Православ’ям! На жаль… Духовне затьмарення, церковний розкол залучили до відпаду від Церкви Христової багатьох православних у нашій країні. Єдиному Тілу Христову вони віддали перевагу своїй національно-релігійній організації, головою якої став не Христос, а лжепатріарх «київський і всієї…». Неможливо жодними організаційно-юридичними заходами «склеїти» глибинну тріщину розколу, неможливо адміністративними «ліками» вилікувати духовну проблему такої тяжкості, що призводить до втрати Божої благодаті. Тут потрібне саме духовне лікування, тут потрібне покаяння за своє відступництво…

Як важливо усвідомити це нам усім, православним України, нам – християнам країни, яка зараз проходить тяжке випробування та ховає багатьох своїх громадян! Як важливо зрозуміти це на світле свято великого рівноапостольного князя Володимира, Хрестителя Русі!

На питання про те, чому історична особистість князя Володимира настільки значуща для нас саме зараз, митрополит Київський та всієї України Онуфрій відповів так: «Князь Володимир розумом і серцем усвідомив, що необхідно знайти першопричину всіх явищ і зробити її стрижнем життя довіреної йому держави. Реалізація цього прагнення дозволила забезпечити як згуртованість людей, а й процвітання країни. Православна віра подарувала народу Київської Русі постійний зіткнення з Богом та Його благодаттю, що дає сили для будь-яких звершень і дозволяє підніматися навіть після найстрашніших історичних ударів. У цьому полягає велич князя Володимира. Він привів свій народ до джерела вічного життя та всіх земних та неземних благ, а також показав зразок будівництва гармонійної держави. В основі цього лежить простий принцип. Навколо стрижня — віри в Бога — вишиковуються всі інші сфери: політика, економіка, суспільство загалом. Тоді все діє як слід і навіть краще за очікуване». Предстоятелем нашої Церкви цілком чітко висловлено думку, що щира віра в Бога є основою для побудови політики, економіки, соціальної сфери, культури та всього іншого. Сподіваючись на Бога, на Христа, великий князь Володимир створив одну з найбільш процвітаючих держав свого часу, домігся єднання народів Київської Русі. А теперішній час – це час відпадання від Бога, розколів, протистоянь, збройних конфліктів, час збіднення любові в людях. Фізична хвороба держави стала наслідком духовної хвороби суспільства та окремої людини. Коли нашою Українською Православною Церквою керував блаженний митрополит Володимир (Сабодан), він у складних умовах ухвалив євангельське рішення – лікувати розкол любов’ю та терпінням. І в цьому, на думку митрополита Онуфрія, виявилося його наслідування рівноапостольного князя Володимира. До речі, слід зазначити, що блаженний митрополит Володимир був одним із ініціаторів загальнодержавного шанування князя Володимира.

Отже, завершую свою розповідь. Після закінчення літургії знову ринув дощ. Ми з Людмилою сховалися під навісом одного кафе на виході з Лаври. Чудотворні ікони під час сильних дощів заносили до Успенського собору, куди також організували доступ віруючим. За підрахунками, до ікон за два дні встигли прикластися близько 100 тисяч віруючих. Свято справді стало всенародним. І той факт, що в Києві зустрілися люди з різних регіонів країни – це треба розглядати як символ духовної єдності України. Молитовні урочистості Української Православної Церкви відтепер є важливим, консолідуючим явищем українського суспільства. Чудотворні ікони пронесли ті вулиці Києва, з якими пов’язані трагічні події в новітній історії України. Все це зміцнює нашу надію, що Господь благословить людей своїх світом. Помічено цікавий збіг: 27 років тому на 1000-річчя Хрещення Русі (1988 р.) теж йшов проливний дощ. Будь-який прояв погоди ми сприймаємо як Божу милість, а особливо, якщо напередодні стояла багатоденна посуха і страшна спека, а на свято пішов літній дощ. Це не засмутило людей, але зраділо. Тому що віруючі сприймали літню зливу як благодатну росу.

До 12-00 ми встигли повернутися в автобус, і приблизно о 14-00 вирушили у зворотний шлях. До рідного Дніпропетровська повернулися о 21-30.
Ця знаменна подорож запам’ятається нам надовго.

Слава Богу за все! І нехай Господь і Божа Матір зберігають Україну!

Примітка. Для складання звіту я використовував такі додаткові матеріали:
1. Святыни Киево-Печерской Лавры. — К.: Киево-Печерская Успенская Лавра, 2007. – 76 с.
2. Земная жизнь Пресвятой Богородицы и описание святых чудотворных Ее икон / Сост. София Снессорева. – М.: Терирем, 2010. – 640 с.
3. Предстоятель Украинской православной церкви митрополит Онуфрий в своем интервью «КП» в Украине» рассказал о значимости фигуры Крестителя Руси, а также о нынешней религиозной ситуации в стране. Режим доступа: http://uoj.org.ua/novosti/vopros-very/glava-upts-mitropolit-onufrij-knyaz-vladimir-pokazal-obrazets-stroitelstva-garmonichnogo-gosudarstva
4. Комментарий председателя Синодального информационного отдела Украинской Православной Церкви епископа Ирпенского Климента по поводу торжеств посвященных 1000-летию блаженной кончины святого равноапостольного князя Владимира. Режим доступа: http://religions.unian.net/orthodoxy/1106747-episkop-irpenskiy-kliment-vladimirskie-torjestva-osoboe-blagoslovenie-dlya-ukrainyi.html

В.Ю.Скосар, м. Дніпропетровськ, липень-серпень 2015 р.

ДОДАТОК – особисті фотоматеріали